ицтво гілок влади ускладнюється внаслідок тиску на парламент президентськоурядових сил. «Якщо позиції Президента і Уряду приймаються, – пише представник КПУ В.Понеділко, – то співробітництво визнається. Якщо ж Верховна Рада бракує проекти іншої сторони, критикує її рішення, співробітництва не може бути, бо ж «зловорожий парламент» діє «провокаційно», «підступно», «вороже».
  Одним з гострих питань протиборства у Верховній Раді стало питання про приєднання Верховної Ради до Міжпарламентської Асамблеї СНД. Зокрема, група колишніх політв’язнів у колективному зверненні до народних депутатів категорично висловилась проти такого кроку. Проте все ж рішення про вступ до МПА було прийнято 3 березня 1999 року, що викликало неоднозначну реакцію і серед політиків, і серед широкого загалу громадськості.
  В самій Верховній Раді протистояння між різними політичними силами нерідко виступає в формі епатажних, амбіційних дій, що вимушені визнати і представники лівих. Вже згадуваний нами Віктор Понеділко пише: «Постійні, обов’язкові сварки, використання способу блокування парламентських засідань напруженого відстоювання своїх позицій, свідоме ігнорування порядку денного, періодичні облоги парламентської трибуни, навіть спонтанні кулачні поєдинки стали ритуально більш вагомими, ніж регламентні норми...
  Часто для нас від самого початку подібних ритуальних дійств головним стає не розрахунок на досягнення нормативної мети, розв’язання проблеми, а заявка про себе, про фракцію, спроба створення іміджу принципових борців за громадянські інтереси. Заявляємо про себе дуже багато і гучно, але для плідної парламентської роботи – це мізер, а скоріше шкода». Узагальнення досить самокритичне, і воно свідчить, наскільки «плодотворною» була діяльність Верховної Ради в умовах, коли її очолювали представники лівих сил, а групою «громче всех крикунов» (ленінське визначення) була фракція ПСПУ на чолі з Н.Вітренко. Про

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>