вибори у своєму окрузі, де вибори проходили за мажоритарним принципом. Постанова Верховної Ради від 13 травня дала змогу збільшити свої фракції таким партіям, як НДП, «Громада», СДПУ(о). Такий принцип утворення фракцій суттєво впливав на розмежування політичних сил у парламенті, але разом з тим обмежував свободу політичного виявлення народних депутатів. Тому це питання було, перш за все, політичним, хоча вирішувати його можна було лише правовими засобами. Тому група парламентарів (151 чол.) звернулася до Конституційного Суду України з поданням щодо визнання неконституційності вищезгаданої постанови. Вони вважали, що положення Постанови суперечить частинам 4–5 ст.36 Конституції України, де йдеться про те, що ніхто не може бути примушений до вступу до будьяких об’єднань громадян або обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій чи громадських організацій. На їх думку, зазначений порядок утворення фракцій є дискримінаційним щодо інших політичних партій і виборчих блоків партій, а відтак порушується і рівність прав народних депутатів України, передбачена законодавством.
  Конституційний Суд України 5 грудня 1998р. прийняв рішення про невідповідність Конституції змін до регламенту Верховної Ради, внесених у травні 1998р., за якими фракції у парламенті можуть створюватися лише партіями, що подолали чотиривідсотковий бар’єр.
  У парламенті третього скликання чітко визначилася стратегія основних політичних сил. Ліві виступають за зміну ненасильницьким шляхом курсу реформ і напрямку соціальноекономічного розвитку України, піддають різкій критиці діяльність Президента і Кабінету Міністрів. Праві намагаються завершити «національну революцію», прибрати «проросійську» адміністрацію і уряд «напівпатріотів», зупинити наступ лівих. Правоцентристи прагнуть, перш за все, не допустити реваншу лівих, продовжити послідовніше курс ринкових реформ.
  Ліві вважають, що співробітництво

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>