ктуру суспільства. Як пише Олександр Нельга, «звичайно, не все доросле населення країни має вищу освіту, але бажано, щоб парламент всетаки майже суспільно склався з людей високоосвічених. Також зрозуміло, якщо в українському парламенті молоді люди віком до 30 років становлять менше 3%, то це аж ніяк не відповідає частці людей цього віку в суспільстві загалом. Але слід визнати, що більшість виборців (у тому числі і молодих) хочуть бачити в законодавчому органі країни людей, які вже набули достатньої життєвої мудрості». Що стосується представництва жінок, то у 85% усіх виборчих округів України серед зареєстрованих кандидатів у депутати була хоч одна жінка і ніхто не заважав жінкамвиборцям відповідно визначитися.
  Таким чином, виборець, віддаючи свій голос якомусь з кандидатів у народні депутати, керується, мабуть, не стільки статевовіковими, освітньопрофесійними критеріями, скільки такими, як особисті якості кандидата, його партійна приналежність, вміння схиляти виборців на свій бік. Це підтверджується і даними соціологічних опитувань, які провела компанія СОЦІСГелап незабаром після виборів. На запитання «Що було найбільш важливим для Вас, коли Ви приймали рішення проголосувати за цього кандидата?» респонденти відповіли: політична платформа – 27%; особисті якості – 21%; партійна належність – 15%; віра в кандидата – 14%; діяльність кандидата – 8%; особистий контакт – 6%.
  Разом з тим слід зазначити, що певні перекоси у соціальному представництві в парламенті не можуть не призвести до деяких соціальнополітичних конфліктів. Аксіомою є те, що краще представляти інтереси якоїсь соціальної групи і лобіювати їх може лише той, хто сам належить до цієї групи або близький до неї. В даному випадку буття досить чітко детермінує політичну поведінку депутата, його діяльність у парламенті. Звичайно, дії народного обранця залежать від багатьох факторів, але соціальна належність тут займає не останнє

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>