України станом на 14 січня 1998р., рішення про участь у виборах прийняли 44 партії, з яких 19 вирішили створити виборчі блоки. До ЦВК подали необхідні документи для реєстрації (із зібраним мінімумом у 200 тис. підписів на свою підтримку) 34 політичні партії і виборчі блоки партій, 25 партій та 9 виборчих блоків партій. Дві політичні партії – Партію більшовиків – комуністів та Партію слов’янської єдності – позбавлено участі у виборах, оскільки, за визначенням Центральної виборчої комісії (ЦВК) «список кандидатів у депутати від цих партій був сформований не представницьким органом партії, як цього вимагає Закон, а іншим партійним органом». Ще двом політичним партіям – «Жінки України» та Партії національного врятування України – відмовили у реєстрації списків їх кандидатів за порушення вимог Закону. Таким чином, безпосередньо у передвиборній політичній боротьбі взяли участь 30 українських політичних партій та блоків, у списках яких було зареєстровано 3539 осіб. У пресі були опубліковані програми та платформи політичних партій, які всебічно аналізувались та інтерпретувались.
  Звичайно, що всі учасники передвиборного марафону давали щедрі обіцянки у разі своєї перемоги і називали шляхи можливого виходу з тієї соціальноекономічної кризи, в якій продовжувала знаходитись Україна. Абсолютна більшість партій та передвиборних блоків виступали з критикою діючої влади, намагаючись скористатися перевагами опозиції на виборах. Головний водорозділ, основний політичний конфлікт відбувався між тими політичними силами, які стояли за продовження політичного курсу на реформи, ринкову економіку, розподіл влад, і лівими силами (комуністами, прогресивними соціалістами), які намагалися згорнути реформи, відновити СРСР, повернутись до радянської системи влади і соціалістичної економіки. Ставка у стані опозиції була зроблена на тих, хто розчарувався у реформах, мав низький рівень життя. Відповідальність за це

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>