ованості політичного життя, його упорядкованості. Адже Конституція є каркасом правової системи, фактором стабілізації суспільства, який закладає реальну перспективу його демократичного розвитку.
  Деякі депутати взагалі висловлювали сумнів у необхідності прийняття Конституції, наводячи, як приклад, Великобританію. Проте за цим крилося малоприховане бажання зберегти Конституцію УРСР з надією, що все повернеться знову «на круги своя» – до соціалізму.
  Одним з найсерйозніших був конфлікт щодо інституту президентства і структури законодавчого органу. Ліві фракції вважали, що сильна президентська влада не потрібна, а необхідно встановлення парламентського типу державного устрою. На противагу цьому національнодемократична і центристська частини Верховної Ради підтримували ідею сильної президентської влади, в якій вбачали запоруку ефективної протидії загрозам політичного сепаратизму, відцентровим тенденціям у політикоекономічних процесах.
  Ліві фракції стверджували, що інститут президентства закріплює авторитарний режим, обмежує повновладдя народу, не передбачає механізму ефективного стримування і противаги. Проте це не відповідало дійсності, оскільки проектом Конституції України передбачалося дотримання принципу стримування і противаги – неодмінної умови нормального функціонування окремих гілок влади у демократичній державі, коли законодавча влада має реальний вплив на формування органів державної влади, на реалізацію політики держави у всіх її головних аспектах.
  Щодо структур законодавчого органу, то тут конфліктна ситуація виникла навколо питання про двопалатний парламент.
  Частина депутатського корпусу вважала, що двопалатна структура парламенту забезпечить певну рівновагу державного механізму не тільки в самому парламенті (верхня палата стримує можливі упередженокорпоративні рішення нижньої), а й у стосунках між виконавчою владою і законодавчим органом. Вважалося, що двопалатна система

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>