реслення ключових орієнтирів реформування українського суспільства, для усунення невідповідних сучасним реаліям життя конституційних перепон на шляху здійснення докорінних перетворень, створення правового підґрунтя розв’язання кардинальних проблем виробництва, влади та власності.
  Як відомо, початок новітнього конституційного процесу в Україні пов’язується з прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990р., де утверджувалося здійснення українським народом його невід’ємного права на самовизначення та проголошувалися нові принципи організації публічної влади й правового статусу людини і громадянина. В останній частині Декларації йшлося саме про те, що вона є основою для майбутньої Конституції України. Серед депутатів навіть виникли розбіжності в оцінці Декларації. Деякі з них наполягали на тому, що Декларація має набути статусу Конституційного Закону, але більшість вирішила, що вона має залишитись основою для створення нової Конституції.
  24 жовтня 1990р. Верховна Рада створила Конституційну комісію (Комісію з розробки нової Конституції України) у складі 59 осіб під головуванням Голови Верховної Ради Української РСР Л.Кравчука. Почався етап розробки концепції нової Конституції. Про діапазон думок і розходжень свідчить той факт, що було опрацьовано 7 варіантів цієї концепції, після чого 19 грудня 1991р. вона була затверджена парламентом. При наступному розробленні проекту Конституції було створено 4 його варіанти. Проект Конституції було оприлюднено 1 липня 1992р. для всенародного обговорення, яке продовжувалося шість місяців, в результаті чого проект дістав схвальну оцінку більшості його учасників. За цим проектом Україна ставала президентською республікою з двопалатним парламентом.
  До проекту було запропоновано більше 47 тисяч поправок, доповнень, заперечень. Велика кількість з них була врахована в остаточному його тексті. Були розроблені й альтернативні

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>