о самоврядування в Україні. Утворювалась система органів місцевих державних адміністрацій, які підпорядковувались по вертикалі знизу вгору, аж до Президента України. Обласні і районні ради знову були позбавлені права мати виконавчі органи.
  Таким чином, Конституційний договір означав законодавче закріплення принципу розподілу влад, значно посилював виконавчу владу і позиції Президента. У глибокому і затяжному конфлікті з Верховною Радою з приводу владних повноважень Президент здобув перемогу. Сам Л.Кучма оцінював цей Договір як такий, що вивів державу з конституційної кризи. За оцінками визначних юристів, Конституційний договір не вирішував кардинально державноправових проблем, але надавав змогу тимчасово уникнути конфронтації між законодавчою та виконавчою владами. Опоненти Конституційного договору, особливо з лівого табору, вважали його негативним явищем в історії українського парламентаризму, таким, який згорнув права законодавчої влади.
  У зв’язку з цим функціонування Конституційного договору не було безхмарним. Вже через кілька тижнів Верховна Рада та її Голова порушили 44 статтю Договору, який передбачав вирішення питань про Генерального прокурора компетенцією винятково Президента країни. Такі дії викликали незадоволення як виконавчої влади, так і значної частини депутатів.
  Одним з головних висновків з політичної боротьби навколо підписання Конституційного договору стало розуміння необхідності прискорення прийняття Основного Закону України. Аналіз політичного розвитку України показував, що політичні конфлікти між різними гілками влади виникали багато в чому через правову невизначеність. Реальні політичні процеси увійшли в протиріччя з нормами діючої тоді Конституції 1978р. Юридична практика частогусто зводилася до того, що спочатку приймалися закони, які суперечили нормам Конституції, а потім під ці закони «підганявся» Основний Закон.
  Нова Конституція була необхідна й для

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>