владдя Рад. Президентська сторона вважала, спираючись на історичний досвід інших країн та суспільну думку, що в умовах перехідного періоду необхідна персоніфікація влади та висока її концентрація в руках глави виконавчої влади.
  У цих умовах групою політиків була висунута ідея розв’язання конфлікту за допомогою підписання конституційної угоди між Президентом і Верховною Радою в особі більшості її членів.
  Але політична ситуація в цей період була досить гострою. Весною 1995р. про свій перехід в опозицію заявила Соціалістична партія. Це означало, що в опозиції до Президента знаходиться і її лідер – спікер Верховної Ради О.Мороз, що, в свою чергу, означало, що посилюються опозиційні тенденції і у самій законодавчій владі. На противагу пропозиції про конституційний договір О.Мороз запропонував закон «Про місцеві ради», який передбачав створення вертикалі рад, що підпорядковувалось спікеру парламенту. Тим самим створювались умови для організації паралельних структур влади на місцях, для поєднання законодавчої і виконавчої влад, для реального двовладдя.
  Протистояння загострилося. В цій ситуації Президент Л.Кучма черговий раз взяв ініціативу в свої руки. 31 травня 1995р. він видав Указ про проведення опитування громадської думки з питань довіри громадян України Президентові та Верховній Раді. Пояснюючи свій крок, Президент наголошував, що наявна державна система є деформованою і вихід з кризової ситуації можливий за умови перерозподілу повноважень між законодавчими і виконавчими органами державної влади, визначення дієвої виконавської оцінки гілок влади: кому виборці довіряють – Президентові України чи Верховній Раді України?
  Така альтернатива породжувала можливість глибинного політичного конфлікту, розколу українського суспільства, зростання загальної конфронтації. Відчуваючи це і будучи каталізованою Указом Президента, Верховна Рада пішла на компроміс.
  8 червня 1995р. Верховна Рада як

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>