вих конфліктів типу «центр – регіони». Фактично це був представницький орган регіонів при Президенті України, своєрідний прообраз другої палати («палати регіонів») парламенту.
  На початку грудня 1994р. Л.Кучма вніс на розгляд Верховної Ради проект конституційного закону «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні», аргументуючи його тим, що в Україні давно назріло питання про чіткий розподіл влади і припинення недоречної конкуренції різних її гілок. Згідно з проектом Верховна Рада має займатися законодавчим процесом, а Президент – здійснювати виконавчорозпорядчі. Проект торкався самих основ Конституції 1978р., побудованої, як і усі попередні радянські конституції, на принципі неподільності влади.
  Відповідно до цього документа Верховна Рада повинна була віддати Президенту істотну частину владних повноважень, тобто наповнити реальним змістом внесену в Конституцію в 1991р. статтю про запровадження посади Президента як глави держави і глави виконавчої влади. Таке «посягання» на вже формальне по суті всевладдя Рад не могло не викликати політичного конфлікту, адже мова йшла про владу, про законодавчий розподіл її між основними гілками. Тому проходження цього Закону відбувалося болісно і уповільнено. У багатьох депутатів сама ідея обмеження повноважень парламенту функціями опрацювання і прийняття законів не викликала ентузіазму. Адже законодавча влада надто абстрактна, тоді як виконавча має повноваження, пов’язані з ресурсами влади, безпосереднім впливом на кар’єри людей і матеріальні цінності.
  За оцінкою тодішнього Голови Верховної Ради О.Мороза, цей законопроект, названий малим конституційним проектом, до краю загострив політичну боротьбу в суспільстві, особливо всередині Верховної Ради. Але все ж після тривалих і гострих дискусій 18 травня 1995р. Верховна Рада прийняла закон «Про державну владу й місцеве самоврядування». Закон введено у систему правових актів, що визначають

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>