верському виборчому окрузі – найбільшому на Україні. Його команда в той час складалася всього з 5 осіб і мала у своєму розпорядженні всього один міський телефон і комп’ютер застарілого зразка. Проте Леонідові Кучмі вдалося перемогти на виборах з найвищим в Україні результатом явки виборців і голосів, поданих за нього.
  Перша конфліктна ситуація в новообраній Верховній Раді виникла у зв’язку з обранням Голови Верховної Ради. Це було цілком закономірним, якщо врахувати той факт, що голова парламенту в Україні – не просто спікер, головуючий на засіданнях, а одна з найвищих посадових осіб держави, організатор діяльності законодавчого органу влади, тобто людина, яка має великі повноваження, владу і політичну вагу. На посаду Голови Верховної Ради було висунуто 9 кандидатур, але після самовідводів п’ятьох претендентів залишилося четверо: О.Мороз (лідер СПУ), В.Дурдинець (керівник депутатської групи «Центр»), Ю.Тима (представник УНА – УНСО), О.Карпов. Але основна боротьба розгорнулася між Морозом і Дурдинцем.
  В.Дурдинця підтримував Президент Л.Кравчук та значна група центристів та правоцентристів. Вони досить переконливо аргументували свою позицію тим, що очолювати Верховну Раду повинен центрист, а не лідер якоїсь партії, оскільки останнє призведе до загострення конфліктів у середині парламенту.
  Як згадує Л.Кучма, напередодні вирішального голосування в парламенті з ним попросив зустрітися О.Мороз. «Наша розмова, – пише Л.Кучма, – достатньо швидко перейшла від погоди та футболу до основної теми. Мороз запропонував мені спільну комбінацію з двох ходів. Суть її полягала в тому, що у новому складі парламенту немає явних лідерів, здатних без коаліцій і союзів перемогти у боротьбі за посаду спікера. А значить, дуже велика небезпека консолідації представників «партії влади» – адміністраторів, міністрів, губернаторів – навколо кандидатури, на яку поставить Президент Кравчук, наприклад В.В.Дурдинця.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>