ому стані розпочався політичний відкат, спалахнула криза. Виявилося, що руйнівна і опозиційна діяльність суттєво відрізняються від організаційної і управлінської та ще в умовах глибокої кризи.
  Слід відзначити також той факт, що переважна більшість народних депутатів попереднього скликання, яка балотувалася на новий строк (138 з 188), не була обрана. Очевидно, слід врахувати те, що виборці бачили їх відповідальними (прямо чи опосередковано) за політику держави попередніх років. За таких умов повторне здобуття депутатського мандата одночасно ставало свідченням достатньо високих політичних якостей народного обранця. Окрім того, багато виборців взагалі проігнорували вибори, що, враховуючи положення виборчого закону про обов’язкове голосування не менше половини загальної кількості виборців, призвело до численних проблем. В цілому, незважаючи на те, що новий закон про вибори відрізнявся від старого 50 поправками та нововведеннями, він виявився недосконалим.
  Вибори показали також значну роль особистого фактора. Виборці звертали увагу не стільки на зміст програми кандидата в народні депутати, скільки на його особистість, відданість, а також професію. Про це свідчить той факт, що у новому складі парламенту збільшився прошарок економістів (44), юристів (32), викладачів закладів освіти (65).
  На виборах у Верховну Раду впевнено переміг і тоді колишній прем’єрміністр Л.Кучма. Він згадував, що пішовши з великої політики, не думав до неї повертатися, але був буквально атакований і своїми знайомими і незнайомими представниками індустріальної сфери, які закликали його балотуватися на посаду президента Української спілки промисловців і підприємців. 9 грудня 1993р. його обирають на цю посаду і, як пише сам Л.Кучма, «за всіма стандартами і стереотипами «табеля про ранги» президент. УСПП просто забов’язаний балатуватися в парламент.
  Л.Кучма балотувався у себе на батьківщині – у НовгородСіверському

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>