– 137 та ще 622 партійні депутати від 25 партій (загалом 26,85% від загальної кількості партійних кандидатів).
  Проте відсутність пропорційної системи виборів не давала можливості партіям безпосередньо брати участь у боротьбі за владу – вони могли висловити свої претензії на неї лише опосередковано, хоча і досить рельєфно – через своїх висуванців. Разом з тим вони не мали змоги взнати свою реальну політичну вагу з тим, щоб реально і заявити претензії на свою частину владних повноважень.
  11 травня 1994р. Верховна Рада другого скликання розпочала свою роботу. На той час у її складі було 338 народних депутатів, з них 168 належали до різних партій. Близько 25% репрезентували Комуністичну партію України, Народний Рух – 5,9%, Селянську партію – 5,3%, Соціалістичну – 4,15%. Отримали місця в парламенті також представники УРН, КУН, ХДПУ, ПДВУ, ДемПУ, Партії праці, СДПУ, УКРП, ГКУ . В цілому парламент додав у плані політичного представництва: якщо у Верховній Раді першого скликання були представники 5 політичних партій, то другого – 20.
  Вибори показали, що пропрезидентські сили були недостатньо організовані і не здобули суттєвих успіхів. Тут головною причиною була економічна криза, а також відсутність єдиної відкрито проурядової партії, яка так і не була створена.
  Націоналдемократичні партії досягли скромних успіхів, продемонструвавши, що вони поки що не є загальноукраїнськими, оскільки пройшли в парламент в основному за рахунок підтримки західних областей. Крім того, вони не узгодили своїх кандидатів, в результаті від національнодемократичних сил у кожному окрузі в середньому балотувалося 56 кандидатів, тоді як від лівих – по 2.
  У зв’язку з проголошенням незалежності України націоналдемократи взяли на себе моральну (й не лише моральну) відповідальність за стан справ у державі. Подруге, після виконання цього завдання вони всю енергію витратили на зруйнування попередньої системи, а відтак

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>