е на шальки терезів було поставлено ідеологічні платформи різних політичних партій, і виборці повинні були обирати серед них ті варіанти вирішення проблем, які їм були найближчі. У цих виборах вперше зіткнулись інтереси різних партій, адже виборці врахували і належність кандидатів у депутати до політичних організацій різного спрямування. Міжгруповий політичний конфлікт також був характерною рисою цих виборів.
  Але найвидимішою стороною політичного конфлікту, яким є вибори, без сумніву, були міжособистісні конфлікти, тобто боротьба між окремими кандидатами в депутати. Їх кількість виявилася безпрецедентною. Спочатку було 6759 претендентів, з яких зареєстрували 5833. Згодом частина претендентів зняла свої кандидатури і на виборах балотувалося 5609 кандидатів, або в середньому 13 на один округ, а в столиці – 21. Така активність загострювала боротьбу і посилювала конфліктний характер виборів.
  
  Причини такої активності можна вбачати в наступному:
  1. Реакція широкого загалу на відмову від практики «призначення» на депутатство. Штучно стримувана доти суспільна енергія вимагає якогось виходу. Потенційні громадські активісти будьщо намагаються надолужити згаяне, реалізувати свій незатребуваний потенціал.
  2. Недовіра громадян до депутатів, їх ділових, політичних і моральних якостей.
  3. Результат спрощеного розуміння завдань влади на прикладі багатьох її дотеперішніх носіїв – жити для себе.
  4. Усвідомлення того, що влада сьогодні – джерело і засіб особистого збагачення, в чому наочно переконував приклад «старих» нардепів. Особливо великі перспективи вона відкриває у переддень масової приватизації розподілі державного, тобто народного, пирога. Розрахунок простий: той, хто ділить, – себе не обділить.
  62,3% кандидатів висунули виборці, 26,7% – трудові колективи та 11% – політичні партії. З них комуністів – 388, членів Руху – 241, соціалістів 180, членів Української республіканської партії

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>