ась і головним завданням стало локалізувати конфлікт, не допустити втягнення в нього силових структур. Президентом Л.Кучмою була проведена в цьому плані відповідна робота, і коли Мєшков спробував захопити будинок парламенту, жоден з кримських «силовиків», від яких він вимагав виконання цього наказу, йому не підкорився.
  Після цього конфлікт почав втрачати гостроту і можливість силового протистояння зникла.
  Верховна Рада автономії внесла зміни в Конституцію, позбавивши Мєшкова влади і перебравши на себе функції формування уряду. Згодом був ліквідований і пост Президента Криму, а кандидатура кримського прем’єра стала узгоджуватись з центральним українським урядом.
  Цей конфлікт, за оцінками самого Л.Кучми, був «політичною кризою, здатною перерости в небезпечне силове протистояння». Тільки що обраний Президент, за його висловом, «був змушений вчитися плавати зразу в холодній воді і на глибокому місці».
  Кримська криза 1994 року стала серйозним випробуванням для Української держави і суспільства, мабуть, найсерйознішим за усі роки незалежності. Ситуацію вдалося врегулювати виключно політичними засобами, що засвідчило дієздатність держави. Це було тим більше показовим на тлі постійних локальних конфліктів, які відбувалися в пострадянських республіках. Ці події стали наочними і для жителів Криму, які зрозуміли, яку небезпеку несуть з собою лідери екстреміських кіл на півострові.
  Значним випробуванням стали ці події і для самого Президента Леоніда Кучми, який говорив, що якби йому не вдалося нормалізувати ситуацію в Криму, то він «закінчився б як політик і державний діяч». Були зроблені певні кроки для поліпшення економічної ситуації в Криму. До цього пропаганда сепаратистів поширювала тезу про те, що Україна нібито «грабує Крим». Тому ще у 1994р. було дозволено, щоб спочатку частково, а з 1995р. повністю Крим залишав собі всі стягнені податки, використовуючи їх на внутрішні потреби.
  17

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>