в місцевого самоуправління і об’єднань громадян. Законом передбачалось право власності Республіки Крим на землю і природні ресурси.
  Законом розмежовувались питання компетенції республіканського центру і Республіки Крим. Відповідно до Закону з питань, віднесених до компетенції Республіки Крим, на її території діяли закони Республіки Крим. Разом з тим Закон не вирішував питання механізму виконання державних функцій і повноважень України на території Республіки Крим, порядку взаємодії між органами влади Республіки Крим і України.
  Однак для російських законодавців Кримська проблема й надалі залишалася гостро актуальною. З’їзд народних депутатів Росії в грудні 1992р. доручив Верховній Раді розглянути питання про статус Севастополя. Виконуючи доручення, російський парламент
  у липні 1993р. прийняв безпрецедентне рішення про надання Севастополю, який знаходиться на території України, статусу міста Російської Федерації. Верховна Рада України кваліфікувала це, як «неприпустиме втручання у внутрішні справи України». Юридичну неспроможність такого рішення змушений був підтвердити сам російський президент. Рада Безпеки ООН теж визнала безпідставність цього кроку російських законодавців. Ці події були першим піком російськоукраїнської конфронтації щодо Криму. Як писала газета «День», «Росія зараз має на «свій» Крим приблизно таке ж право, як і на «свою» Аляску, тобто ніякого. Але справа у тому, що Аляска належить сильному сусіду, і Росія заявляти свої претензії не наважується, Крим належить ще слабкому сусіду – і Росія заявляє про докорінність приналежності їй Криму. Так, Крим, як і Аляска, входив до складу Росії, це було з 1783 по 1954 роки. Випадки переходу територій з однієї держави в іншу не такі рідкісні в історії, цей випадок визнано світовим співтовариством, так як він здійснений на підставі правових угод і документів. Росія не може стверджувати про приналежність Криму тільки в зв’язку

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>