ьким населенням, з державною приналежністю Криму? Таким чином, створювались передумови для міжнаціональних і регіональних конфліктів.
  У зв’язку з цим демократична опозиція у Верховній Раді України справедливо наголошувала, що референдум може бути використаний для ускладнення можливого виходу України зі складу СРСР, створить прецедент для проведення таких референдумів у русифікованих областях Донбасу, на півдні республіки (де в цей час «Демократичний союз Новоросії» висунув ідею «державного утворення Новоросія», в Закарпатті (де створено «Товариство карпатських русинів»). Територіальні претензії до України висунули Народний фронт Молдови, певні кола в Польщі, Росії, Чехословаччині, Угорщині, Румунії.
  Після прийняття Верховною Радою України 24 серпня 1991р. Акта про незалежність України, у вересні 1991р. Верховною Радою Кримської АРСР прийняті Декларація про державний суверенітет Криму і Звернення до Верховної Ради України з пропозицією будувати відносини між Україною і Кримською АРСР на договірноконституційній основі. Далі Верховна Рада Кримської АРСР приймає Конституційний Закон Кримської АРСР «Про органи державної влади Кримської АРСР», в якому визначається система, порядок організації і діяльності, повноваження органів влади Кримської АРСР. Передбачалося, що за формою правління Кримська АРСР є парламентською республікою.
  В цей же період активізуються ті політичні сили в Росії, які були налаштовані експансіоністськи і шовіністично відносно України. Як об’єкт претензій, перш за все, було обрано Крим. 27 серпня 1991р. у виступі по телебаченню відомий «демократ» тодішній мер Москви Г.Попов поставив під сумнів суверенітет України щодо Криму і Одеської області. Наочно підтвердився висновок, зроблений українськими політиками ще у 1917р.: «Російська демократія закінчується там, де починається українське питання». Заява Попова поклала початок кризі в російськоукраїнських відносинах щодо

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>