ровадження у системі юрисдикціПної діяльності
  
  
  
  В. І. Тертишніков); хоча висловлювали і висловлюють думки про існування окремої галузі права — виконавчого права (М. К. Юков). Останнім часом в Україні є тенденція щодо визнання адміністративнопроцесуальної природи виконавчих правовідносин (М. Й. Штефан, С. Я. Фурса, С. В. Щербак), хоча збільшується й кількість прихильників визнання за виконавчим провадженням статусу самостійної галузі права, під назвою „цивільне виконавче право".
  § 2. Поняття виконавчого провадження
  Залежно від того, яким чином юрисдикційне рішення набирає
  законної сили, розрізняють: ¦¦" /
   виконання рішення, яке набрало законної сили;
   негайне виконання;
   попереднє виконання.
  Виконання рішення, яке набрало законної сили (або його ще можна назвати виконання за загальними правилами), застосовують у разі, якщо не встановлено підстав для негайного та попереднього виконання.
  Негайне виконання — це виконання рішення ще до набрання ним законної сили. Негайне виконання застосовують, як правило, за результатами попередньої юрисдикційної діяльності суду у формі відправлення правосуддя (вирішення цивільної чи господарської справи) або забезпечення ходу процесу (забезпечення позову, вжиття запобіжних заходів).
  Підстави для застосування негайного виконання чітко передбачено у чинному законодавстві, а саме:
   підстави для обов'язкового (імперативного) застосування
  негайного виконання;
   підстави для факультативного (імперативнодиспозитивно
  го) застосування негайного виконання;
   підстави, за яких негайне виконання не застосовується.
  Відповідно

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-247 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>