овляються сторони, між якими виник спір. Правовий статус цього органу у законодавстві було сформульовано недостатньо. Зокрема, умови, підстави та порядок третейського розгляду визначало Положення про третейський суд — додаток № 2 до ЦПК1. Відповідно до ст. 1 цього Положення до третейського суду могло бути передано будьякий спір, який виник між громадянами, за винятком спорів, що виникають із трудових і сімейних відносин.
  ГПК (ч. 2 ст. 12) визначено, що підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.
  Зважаючи на брак українського законодавства щодо третейського вирішення господарських спорів та використовуючи положення Постанови Верховної Ради України від "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" 2 від 12 вересня 1991 р. щодо цього застосовувалося Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами, організаціями і установами, затверджене постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від ЗО грудня 1975 р. № 1213.
  На сьогодні, відповідно до Закону України "Про третейські суди"4 сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов'язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будьяких зволікань чи застережень (ст. 50). Якщо
  1 Додаток № 2 до ЦПК втратив чинність у зв'язку з набранням чинності
  Законом

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-247 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>