і до складу чи до відання відповідних міністерств.
  Друга група — державні комітети. В ранзі державних комітетів доцільно зберегти, як правило, лише ті органи, в яких основний обсяг повноважень спрямований не на вироблення і реалізацію державної політики в межах окремої сфери або галузі управління, а переважно носить обслуговуючий, стосовно інших органів виконавчої влади, характер або має міжгалузеве значення.
  Державні комітети в основному мають очолюватися державними службовцями, які відповідно не входять до складу Кабінету Міністрів.
  Третя група — це підвідомчі уряду органи, які не відносяться до міністерств чи державних комітетів, а мають різноманітні інші
  41
  
  організаційні форми — головні управління, комітети, національні агентства, комісії тощо. Дані органи необхідно певним чином класифікувати за змістом функцій та повноважень і віднести або до попередніх груп, або до складу інших органів.
  Розмежування функцій і повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування має здій-снюватись за принципом:
  а) органи місцевого самоврядування наділяються власною ком¬
  петенцією, яку вони здійснюють в межах закону самостійно;
  б) на основі закону органам місцевого самоврядування делегу¬
  ються функції та повноваження органів виконавчої влади. Місцеві
  державні адміністрації контролюють законність і доцільність рішень
  органів місцевого самоврядування з цих питань.
  Стосовно реформування державної служби слід виходити з того, що нині наша країна перебуває на етапі становлення ефективного механізму державної служби, про що свідчить, зокрема, стан його законодавчого регулювання.
  У перспективі даний інститут має поширюватись не тільки на діяльність посадових осіб власне державних органів та їх апарату, а й на діяльність працівників усіх інших державних організацій

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-54 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>