анною їм компетенцією, тобто державно-владними повноваженнями.
  
  Іншими словами, влада за змістом є єдиною, а принцип "розпо-ділу влади" є лише теоретичним постулатом чи доктриною, яка дає змогу певним чином будувати державний механізм та організо-вувати його функціонування. Тому для належного конституювання виконавчої влади не обов'язково прямо фіксувати в тексті Конститу¬ції власне вказаний принцип, а тим більше доповнювати його ознаками самостійності, автономності чи незалежності окремих — насамперед законодавчої та виконавчої — влад. Натомість необхідно керуватись цим принципом при розробці та реалізації конституційної моделі організації влади саме як методологічним орієнтиром, керівною
  установкою.
  Зміст принципу "розподілу влади" доцільно тлумачити як констатацію того факту, що державна влада реалізується через певні види державних органів. Між ними розподілені державно-владні повноваження таким чином, що вони є самостійними у реалізації своєї компетенції у встановлених Конституцією межах, а суди — навіть незалежні при відправленні правосуддя і взаємодіють між собою за допомогою певних важелів взаємного стримування і про¬тиваг.
  Тому закономірно, що пріоритетним у змісті Конституції є чітке виділення не конкретних гілок влади, а конкретних її суб'єктів (інституцій) — державних органів та їх систем. Особливо якщо враховувати, що "класична" тріада гілок влади — законодавчої, виконавчої і судової — не охоплює вичерпно всіх існуючих видів державних органів.
  Адже доктрина "розподілу влади" будується на деяких узагаль-нених, тобто типових функціях державної влади. Тоді як реальна система органів держави обумовлюється не тільки цим фактором, а й іншим — змістом більш конкретних функцій та завдань, що випливають із життєвих потреб організації державного та суспіль-ного життя країни. З огляду на

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-54 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>