руктурного рівня у взаємостосунках з органом вищого рівня. Звідси підпорядкованість Кабінету Міністрів Президентові свідчить, що останній є вищою структурною ланкою щодо уряду. Тобто Президент знову включається структурно до системи органів вико¬навчої влади, що є безпідставним.
  Також неприйнятною слід вважати запропоноване деякими фахівцями встановлення так званої "подвійної" підпорядкованості Кабінету Міністрів — Президентові та парламенту. Це взагалі
  10
  
  суперечить вимозі дотримання відносної самостійності законодавчої та виконавчої гілок влади. Та й досить небезпечно, що з'являється додаткова підстава для політичного протистояння у стосунках між парламентом і главою держави.
  Отже, цілком правильним слід вважати конституційне визна-чення статусу Кабінету Міністрів через встановлення його "підкон-трольності та підзвітності" перед парламентом і "відповідальності" перед Президентом України.
  У межах третього аспекту необхідно пам'ятати, що справжнє зміцнення цієї гілки влади, підвищення її ефективності неможливі без створення дієвої "вертикалі" виконавчої влади. Саме завдяки останній досягається належна реалізація владних рішень зверху донизу.
  У змісті самої виконавської вертикалі першорядне значення посідає чітке визначення її найвищої структурної ланки, яка має виконувати в системі роль керуючого "центру". Причому з точки зору науково-системної ідеології найкращі результати діяльності ієрархічно організованої системи можуть бути забезпечені за умови її моноцентричної, а не поліцентричної структурної побудови. Тобто за умови, коли усі структурні ланки системи підлягають керуючому впливу саме з одного (а не з кількох) владно-організаційного центру. Виходячи з встановленої Конституцією республіканської форми державного правління змішаного, президентсько-парламентського типу, яка закономірно

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-54 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>