орган, конституційний еталон якого був побудований Основним Законом УРСР 1978 р. У первісній редакції він визначав Верховну Раду найвищим органом державної влади, який правомочний вирішувати всі питання, віднесені Конституцією СРСР і Конституцією УРСР 1978 р. до відання Української РСР (ст. 97). Отже, конституційно компетенція Верховної Ради була тотожня компетенції республіки. Верховна Рада наділялася правом брати до свого розгляду і вирішувати будьяке питання, що знаходилося у віданні інших державних органів — президії Верховної Ради та Ради Міністрів — уряду. Викладені характеристики вищого органу державної влади базувалися на марксистськоленінській ідеї повновладдя Рад, несумісній з теорією розподілу влади, яка категорично заперечувалась радянською доктриною.
  Процес суверенізації колишніх союзних республік у складі колишнього СРСР позначався переглядом основ побудови державної влади. У формалізованому вигляді ця лінія вперше здобула відображення у деклараціях. Декларація про державний суверенітет України, прийнята Верховною Радою 16 липня 1990 p., містить пряме положення: "Державна влада у Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову" (гл. IIІ). Реалізація деклараційної формули значною мірою транс
  8
  
  формувалася згодом у законодавчі, включаючи конституційні, рішення. Процес їх втілення в практику державноправового будівництва найбільш випукло пов'язувався з введенням Основним Законом України нових інститутів, традиційно притаманних доктрині розподілу влад: конституційного судового контролю і президентури, які раніше механізму державної влади були зовсім невідомі.
  Деюре в цьому напрямку першість була на боці конституційного судового контролю. Через кілька місяців після прийняття Декларації Верховна Рада реформувала інститут конституційного нагляду. Нагадаємо,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-53 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>