с — і це необхідно підкреслити — конституційно Верховна Рада наділялась важливими і об'ємними повноваженнями.
  Місце та роль Верховної Ради у системі державних органів визначались також тим, що від неї були похідні: колегіальний глава держави — президія Верховної Ради, яка обиралась на сесії і була підзвітна Верховній Раді (ст. 28); вищий виконавчий та розпорядчий орган державної влади (уряд) — Рада Народних Комісарів, яка створювалась Верховною Радою і була їй підзвітна, а в період між сесіями — перед президією Верховної Ради, котрій підзвітна (ст. 38— 40, 45); вищий судовий орган — Верховний Суд, що обирався Верховною Радою (ст. 105).
  В цілому ж конституційний еталон організації державної влади, в тому числі парламенту, характеризувався суперечностями, на
  
  погляд автора, несумісними. Поруч з наведеним Ради депутатів трудящих закріплювались політичною основою УРСР; конституювалась приналежність влади трудящим в особі Рад (ст. 2, 3). Останні положення не уявляються співзвучними ідеї розподілу влад.
  Підсумовуючи аналіз державноправового статусу парламенту, важливо виділити певні риси, що узгоджуються з доктриною розподілу влад. Вони були втілені в тому, що: а) Верховна Рада чітко і ясно проголошувалася єдиним законодавчим органом; б) формулювалася заборона її вторгнення у компетенцію президії Верховної Ради та уряду; в) президія Верховної Ради конституційно не мала права вносити зміни і доповнення у чинні закони, прийняті Верховною Радою.
  Рада Міністрів конституювалася як вищий виконавчий та розпорядчий орган державної влади УРСР (ст. 39).
  Конституція УРСР 1978 p., порівняно з попереднім однойменним актом, зробила крок назад з точки зору теорії розподілу влади, відмовившись від тих елементів, котрі закріплювалися попереднім Основним Законом.
  Найближчим прообразом нинішньої Верховної Ради є однойменний

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-53 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>