их законодавчих актів. Під таким кутом зору назвемо тільки низку правових форм, побудова яких безпосередньо зафіксована у розділі IV Конституції — "Верховна Рада України" (правда, конкретні найменування, на жаль, не закріплені), або витікає із змісту даного розділу: закон про несумісність депутатського мандату з іншими видами діяльності (ст. 78, 81); закон про запит народного депутата України (ст. 86); закон про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 101), закон про регламент Верховної Ради та інші.
  В теоретичному плані просування у вирішенні складної, багатоаспектної і актуальної проблеми динамізащї українського парламенту викликає нагальну необхідність розгортання і поглиблення наукових досліджень у цій сфері, а також видання відповідних праць. В такому плані дивує, що підготовлена і рекомендована до друку вченою радою Інституту держави і права монографія "Законодавча влада України" ніякого просування до видання не одержала.
  Рішення такого масштабного завдання, яким є становлення і розвиток українського парламентаризму, потребує зусиль всього суспільства. В такому руслі корисним і раціональним уявляється створення конструктивного, широкого руху за формування, зміцнення і розвиток парламентських інститутів в Україні. Він міг би об'єднати народних депутатів, вчених, державних і громадських діячів, представників всіх прогресивних верств суспільства.
  
  ПРИМІТКИ
  1. Відомості Верховної Ради України.— 1991.— № 33.— Ст. 445.
  2. Там же.— Ст. 446.
  3. 7ал«лсе.1992.№33.Ст. 471.
  4. Закон України про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного
  Закону України) від 14 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України.—
  1992.№20.Ст. 27.
  5. Див.: Румянцев О. Г. Основы конституционного строя России.— М., 1994.—
  С. 126.
  6. Носов В. Виступ // Міжнародний симпозіум "Конституція незалежної

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-53 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>