в на шляху втілення ідеї розподілу влади і з цієї точки зору проаналізувати наявні конституційні суперечності та зробити необхідні висновки стосовно удосконалення еталону законодавчої влади, закріпленого чинною Конституцією, а також в прогностичному плані.
  6
  
  Як це не дивно, елементи конституційного втілення теорії розподілу влад були присутні ще в Основному Законі УРСР, ухваленому Надзвичайним XIV Українським З'їздом Рад ЗО січня 1937 р. В розглядуваному контексті ця Конституція в порівнянні з пізнішим одноіменним актом — Основним Законом УРСР 1978 р. визначала певні аспекти "тріади влади" достатньо рельєфно. Але потім Конституція УРСР 1978 р. від них відмовилась.
  Таким чином, є необхідні конституційні підстави для висновку про те, що найближчим прообразом нинішньої Верховної Ради є одноіменний орган, конституційний еталон якого був вибудований Основним Законом УРСР 1937 р.
  Відповідно до ст. 20 названого акту Верховна Рада є вищим органом державної влади. Конституція закріплювала Верховну Раду єдиним законодавчим органом республіки. Вводилась конституційна заборона прийняття законів будьяким іншим державним органом, окрім парламенту.
  Специфіка конституційного способу визначення компетенції парламенту характеризувалась відсутністю спеціального переліку повноважень даного органу. Рішення цього питання було сфокусовано в ст. 22, яка наділяла Верховну Раду всіма правами, що присвоєні УРСР, оскільки вони не входили до компетенції підзвітних Верховній Раді органів: президії Верховної Ради, Ради Народних Комісарів і Народних комісарів. Дане положення доповнює нашу трактовку щодо втілення Конституцією 1937 р. ідеї розподілу влад. Основний закон формулював пряму заборону вторгнення парламенту в сфери діяльності колегіального глави держави — президії Верховної Ради та уряду — Ради Народних Комісарів.
  В той же

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-53 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>