які б, з одного боку, гарантували провідне місце законодавчої влади в державному механізмі, а з іншого — забезпечували повнокровне і ефективне зідйснення Верховною Радою загальновизнаних світом парламентських прерогатив, зокрема: прийняття законів, бюджетна та структуроутворююча сфери, парламентський контроль.
  Інший напрямок зміцнення парламентських інститутів в існуючих умовах правового поля міститься в практичній площині. І все ж таки не звертаючи уваги на недоліки, недосконалість і прогалини нормативної бази, необхідно наполегливо і динамічно розгортати широку і ефективну діяльність Верховної Ради у всіх сферах, що класично притаманні парламентам. Конкретні позитивні результати практичної роботи загальнодержавного органу народного представництва неодмінно змінять співвідношення конституційної моделі Верховної Ради і фактичної на користь останньої.
  Такий підхід до заповнення конституційних прогалин не тільки можливий, але й реальний. Прикладом в досліджуваному контексті може служити Французька Республіка. Адже в умовах авторитарної Конституції 1958 р. еволюція П'ятої республіки дещо пом'якшила авторитарні риси напівпрезидентського режиму. Про це свідчить
  41
  
  те, що після де Голля помітно посилились дефакто політичні позиції парламенту15. Як стверджує французький дослідник державності П'ятої республіки, практика подолала навіть конституційну заборону на прийняття парламентом законів поза закритим переліком питань, окреслених — ст. 34 Конституції. "Сьогодні мало що залишилось від принципу, який визначав сферу, що резервувалась законом,— пише проф. Ф. Ардан.— Розробники Конституції 1958 р. намагались обмежити сферу, в рамках якої парламент міг би здійснювати свою законотворчість, але зрештою жодна із зацікавлених сторін не стала вимагати неухильного виконання їх волі"16.
  У більш широкому плані проблеми

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-53 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>