шуків висновків щодо оцінки аналізованого конституційного нововведення.
  Його спрямованість тотожня спрямованості, яку проводив де Голль, трансформуючи свої ідеологічні установки в Конституції 1958 р. шляхом побудови конституційних механізмів відсовування парламенту на другорядне місце в державній структурі і небаченого у Франції — країні парламентських традицій піднесення виконавчої влади — Президента і уряду над загальнонаціональним представницьким органом народу. З цією метою основний закон 1958 р. вперше в історії повоєнної конституційної правотворчості закріпив досліджувану новацію. Ст. 34 Конституції закріпила вичерпний перелік питань, які вирішуються парламентом шляхом прийняття законів. Поза цим переліком регулювання суспільних відносин є прерогативою виконавчої влади. З цього приводу Конституція містить пряму заборону парламенту. Питання, що не віднесені до сфери законодавства, проголошує ст. 37., носять регламентарний характер. Якщо ж парламент приймає закони з таких питань, вони можуть змінюватись декретами,— гарантує ст. 37.
  34
  
  Будучи антидемократичним, французький варіант викликав ґрунтовну критику вченихюристів12.
  Однак реакційний французький варіант сприйнятий в новітній історії конституційної правотворчості деяких держав на теренах колишнього Союзу РСР.
  Відповідний аналіз підштовхує до висновку про тісний зв'язок такого негативного рішення з тенденцією зміцнення президентської влади за рахунок послаблення позицій першої гілки. Підтвердимо даний висновок зверненням до конкретних головних актів. Конституція Казахстану 1993 р. проголошувала загальне правило про те, що Верховна Рада приймає закони (п. 2 ст. 64). Однойменний акт 1995 p., який закріпив верховенство Президента в державному механізмі і вчинив замах на парламентські інститути, відкинув демократичне рішення основного закону 1993

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-53 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>