носиться народ, однак виконавча влада має кількох суб'єктів. В умовах організації державної влади за принципом розподілу влади таке рішення не асоціюється з необхідністю забезпечення жорстких гарантій зосередження законодавчої влади в руках першої гілки.
  В розглядуваному контексті зазначимо, що користуючись колишньою термінологією, виконавча влада або зовсім не наділена правом законодавчої ініціативи в буржуазних парламентах, або представлена тільки одним суб'єктом. Наприклад, у США і Великобританії згаданими суб'єктами є тільки депутати. Це зовсім не означає позбавлення другої гілки можливостей брати участь у законодавчій діяльності. Використовуються щорічні послання Президента США, де викладаються основні положення програми законодавчої діяльності Конгресу, необхідні законопроекти адміністрація вносить через "своїх" конгресменів. Деюре, однак, ні Президент США, ні адміністрація правом законодавчої ініціативи в парламенті не наділені.
  Конституція Французької Республіки 1958 р. відносить до суб'єктів права законодавчої інщіативи лише депутатів і прем'єрміністра (ст. 39). Президент Франції права законодавчої ініціативи не має.
  Стосовно країн СНД, то зазначимо, що, наприклад, Конституція Казахстану 1995 р. передбачає право законодавчої ініціативи тільки за депутатами і урядом (ст. 61.1).
  Світовий досвід конституційного регулювання підтверджує висновок щодо доцільності і раціональності звуження кола суб'єктів
  31
  
  права законодавчої ініціативи у Верховній Раді України за рахунок виконавчої влади.
  У той же час демократичним рішенням бачиться доповнення кола суб'єктів права законодавчої ініціативи, насамперед громадянами України. Сформульовані висновки пов'язуються з реформуванням ст. 93 Конституції України.
  Конституювання громадян суб'єктом права законодавчої ініціативи у парламенті випливає з концепції

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-53 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>