вала якісне управління країною під контролем народу і в його інтересах.
  Зведення такої оптимальної моделі передбачає ясну й чітку визначеність теоретичних та методологічних підходів вирішення цього масштабного завдання.
  З урахуванням всіх факторів насамперед необхідно обрати прийнятну доктрину організації державної влади. Такий виключно значущий крок, такий вибір сам по собі, однак, ніколи не трансформується у бажані результати. Тут величезне значення мають конституційне оформлення відповідної доктрини, а також практичне втілення її у державноправову дійсність.
  Досягнення вказаної мети у свою чергу пов'язане з розробкою чіткої програми, продиктованої внутрішньою логікою та закономірностями будівництва і життєдіяльності державної структури. Теоретично і методологічно першочерговим тут має бути точне дотримання системотворчих вимог. Будьяка концепція організації державної влади спроможна забезпечити високий рівень керівництва країною лише у тому випадку, коли її конституційна й практична трансформація рівною мірою охоплюватиме всю систему як цілісне утворення і кожну окрему ланку як її органічну частину.
  Прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.) ознаменувалося відмовою від доктрини гегемонії Верховної Ради над усіма державними органами і сприйняттям доктрини розподілу єдиної державної влади на три гілки — законодавчу, виконавчу і судову. Враховуючи досвід деяких розвинутих країн світу в умовах організації державної влади на фундаменті
  5
  
  доктрини суверенітету парламенту, його верховенства (Великобританія), а також власну, хоча й нетривалу практику, яка формується під час становлення ще незавершеної тріади влади, сьогодні ми аж ніяк не схильні перебільшувати вигоди, що випливають з принципу розподілу влади не лише на нинішньому етапі, айв прогностичному плані.
  Відзначене

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-53 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>