впливу на поведінку суб'єктів, що і дало привід стверджувати, що в господарському праві існує не один, а кілька методів правового регулювання. Однак, на його думку, це дві взаємопов'язані сторони єдиного методу, що пояснюється складною тканиною господарських відносин, у регулюванні яких частки обов'язкового і автономного можуть бути різними .
  При реалізації директивних актів застосовуються обов'язкові приписи (наприклад, приписи антимонопольних органів). Однак внаслідок переходу до переважно економічних методів регулювання відносин у сфері економіки владні приписи в ряді випадків трансформуються в диспозитивні чи рекомендаційні або реалізуються на основі договору. З іншого боку, навіть застосування владних велінь допускає оспорювання некомпетентного припису (наприклад, за ст. 74 ГК у разі видання державним органом чи органом місцевого самоврядуванням акта, який було визнано судом неконституційним або недійсним і внаслідок виконання якого державному підприємству завдано збитки, вони підлягають відшкодуванню зазначеними органами).
  Слушною, на наш погляд, є думка про те, що господарські відносини між суб'єктами господарювання характеризує їх взаємодія. Проте наказ про виконання будь-яких господарських завдань - це теж господарське відношення, але своєрідне, таке що його і відношенням не назвеш. При цьому у одного з суб'єктів практично зникають риси суб'єкта господарювання. З організатора-ініціатора він перетворюється на організатора-виконавця, а тому відношення “наказ – виконання – це вже не зовсім відношення між суб'єктами господарювання, яких ми вважаємо все ж таки ініціаторами” .
  Завваживши, що деякі правники навіть думки не допускають про те, що можуть якось сполучатися метод обов'язкових приписів і метод автономних рішень, автори підручника “Хозяйственное право” твердять, що дійсно, з філософської точки зору зазначені методи

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-557 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>