аходами.
  Підприємцями, зазначав відомий німецький економіст Й. Шумпетер, ми називаємо суб'єктів господарювання, функцією яких є не що інше, як здійснення нових комбінацій факторів виробництва, здійснення реалізації нововведень і тим самим забезпечення економічного росту . Їх характеризують за допомогою таких понять, як ініціатива, авторитет, дар передбачення тощо. Тому терміни "просто господарі" і "підприємці" ми можемо уявити собі у вигляді антитези двох таких суб'єктів господарювання .
  Отож господарська діяльність, охоплюючи підприємницьку, до неї не зводиться. Ряд авторів “далекого зарубіжжя” теж зазначає, що підприємницьке право - це важлива частина (але лише частина) господарського права .
  На думку В. В. Лаптєва, предмет підприємницького права - це три групи відносин: 1) відносини, що складаються при здійсненні підприємницької діяльності (відносини за горизонталлю) між автономними учасниками цивільного обороту, 2) відносини з урегулюванням підприємницької діяльності, що виникають між суб'єктами, які займаються підприємництвом, і державними органами (відносини за вертикаллю); 3) внутрішньогосподарські відносини, між відокремленими підрозділами підприємництва, що діють на засадах господарського розрахунку . Та ці ж групи відносин становлять і господарське право, частиною якого є право підприємницьке.
  Висуваючи міркування про формування підприємницького права як самостійної галузі, А. Г. Биков зазначає, що оскільки цивільне право, як і торгове, органічно не припускає державного підприємництва, то, отже, об'єктивно виникає потреба в сучасному варіанті торгового права, яке ми називаємо підприємницьким правом . При цьому він посилається на висловлювання зарубіжних вчених, зокрема на Р. Давида, який у книзі “Основні правові системи сучасності” (М., 1988), маючи на увазі явну обмеженість сучасного торгового права, прямо зазначав,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-557 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>