иття, а до підприємця ставились як до демонічної фігури, з відвертою недовірою. Навіть фундатори теорії економічного лібералізму відмовляли творчому підприємництву в праві на існування. Адам Сміт і його послідовники покладали надію на вплив “невидимої руки”, яка в умовах вільної конкуренції і невтручання держави в економіку здатна забезпечити гармонічний її розвиток. Давид Рікардо теж не бачив сенсу в існуванні фігури підприємця, оскільки економічний процес функціонує сам по собі. За його схемою підприємець виступає лише як інвестор, тобто капіталіст, описаний потім К. Марксом.
  У науковий обіг поняття “підприємець”, “підприємництво” ввів Р. Кантільйон. Він сформулював тезу про те, що розходження між попитом і пропонуванням на ринку дають можливість окремим індивідам купувати чужі товари за певними цінами, а свої продавати за більш високими, але їм поки що невідомими. Такі суб’єкти, діючи в умовах ризику, і є підприємцями.
  Однак видатні економісти того часу (Ф. Кене, А. Сміт, Д. Рікардо) не сприйняли цих положень. Під впливом високого авторитету Сміта і Рікардо кілька наступних поколінь поділяли цю негативну оцінку творчого підприємництва. Лише набагато пізніше на межі ХІХ і XX століть політекономи визнали вирішальне значення творчого підприємництва для економічного зростання. Подальшого розвитку концепція Р. Кантільйона набуває в працях представників німецької класичної школи. Загальний прорив позитивної історії підприємництва відбувся лише в 1912 році, коли вийшла у світ книжка Й. Шумпетера “Теорія економічного розвитку”. Він розробив тип творчого підприємця, який реалізує нововведення і у такий спосіб забезпечує економічне зростання.
  За Й. Шумпетером, підприємницька функція полягає в реалізації організаційно-господарських нововведень – “нових комбінацій факторів виробництва”, які відіграють головну роль у розвитку економіки,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-557 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>