танов Уряду та інших нормативних актів.
  З метою запобігання цих негативних явищ, упорядкування процедур прийняття нормативних актів Верховна Рада України 11 вересня 2003 року прийняла Закон “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” . В ньому державна регуляторна політика у сфері господарювання визначається як напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави в діяльність суб’єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, встановлені Конституцією та законами України.
  За цим Законом, регуляторна діяльність – це діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об’єднаннями, територіальними громадами. А регуляторні органи – це Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів, Національний банк, інші державні та центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. До регуляторних органів належать також територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані організації, якщо вони відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти.
  Державна регуляторна політика має відповідати потрам господарювання. Такої відповідності неможливо досягти, якщо не додержуватись її найважливіших принципів. Ці принципи проголошені законом: доцільність, тобто обґрунтована необхідність

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-557 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>