|
ари розглядаються щодо ввізного мита та податків як такі, що перебувають поза межами митного контролю, вільні економічні зони набули значного поширення. Згадана конвенція розрізняє два основних види вільних економічних зон - комерційні та промислові. У комерційних вільних зонах дозволяється діяльність, пов’язана із зберіганням, пакуванням товарів, підготовкою до відвантаження тощо. В промислових зонах дозволена переробка ввезених товарів.
Проте поняття „вільні зони”, впроваджене Кіотською конвенцією не повністю відображає сутність даного явища, адже ті економічні стимули та адміністративні режими, що в них застосовуються, аж ніяк не звільняють від певного правового та господарського режиму, а лише полегшують його. Фактично держава в цих зонах лише скорочує свій вплив на економічні процеси. Для переважної більшості країн „вільні зони”, по суті, є спеціальними за встановленими режимами інвестування, оподаткування тощо.
Мета, з якою створюються спеціальні економічні зони (СЕЗ), залежить від економічного та соціального розвитку країн, де вони створюються. У промислово розвинутих країнах, таких як США, Велика Британія, Франція, такі зони найчастіше створюються для реалізації політики, спрямованої на пожвавлення малого та середнього бізнесу в депресивних районах, вирівнювання міжрегіональних розходжень. У цих цілях національним суб’єктам господарювання надаються фінансові та інші пільги, спеціальні заходи на залучення іноземного капіталу не передбачаються.
На відміну від промислово розвинутих держав, країни, що розвиваються, при створенні СЕЗ орієнтуються насамперед на залучення іноземних інвестицій, передових технологій, модернізацію промисловості, підвищення кваліфікації працівників.
Створення СЕЗ є важливою ознакою відкритості економіки країни, тому початок розвитку законодавства України про створення спеціальних економічних
|