кому, що не відповідає тим чи іншим умовам зобов’язання, правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 219 ГК України).
  Умови і порядок звернення стягнення на майно правопорушника (боржника), яке здійснюється на підставі рішень судових органів або ж актів інших уповноважених законодавством органів, регулюється Законом України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 року із змінами, внесеними Законом України від 10 липня 2003 року .
  Цей Закон, передусім не допускає будь-яких виключень із загального правила про те, що суб’єкт господарювання відповідає всім належним йому майном. За цим Законом першочергово стягнення звертається на грошові кошти боржника, які знаходяться в кредитних установах, а в разі їх відсутності – на інше майно, шо належить йому на праві власності чи закріплене за ним у користування (за винятком майна, виключеного із обігу чи обмеженого в обігу). Звернення стягнення на майно боржника складається із трьох етапів: арешту (опису), вилучення і примусової реалізації.
  Правопорушник за протиправну дію або бездіяльність відповідає в повному обсязі, але з цього правила законодавством (частини 3, 4 ст. 219 ГК України) передбачені й винятки. Так, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії або бездіяльність як винної сторони, так і потерпілої, то в дію вступає змішана відповідальність і суд, виходячи з конкретних обставин, може зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності. В основі цієї відповідальності лежить критерій визначення вини самого кредитора в заподіяних йому збитках. У разі, коли вина кредитора була очевидною, значною, такою, що перешкодила боржнику виконати зобов’язання, суд чи третейський суд може звільнити боржника

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-557 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>