як: порушення своїх зобов’язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов’язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
  При порушенні контрагентами своїх зобов’язань перед правопорушником останній має право і можливість шляхом застосування правових засобів (звернення в судові органи і стягнення збитків, штрафних санкцій, звернення стягнення на майно і т. ін.) для спонукання контрагентів виконати свої зобов’язання.
  Відсутність потрібних для виконання зобов’язання товарів на ринку теж не може бути обставиною для звільнення правопорушника від відповідальності, оскільки при укладенні договору суб’єкт господарювання повинен був упевнитися в тому, що в нього буде можливість виконати його належним чином.
  При відсутності власних коштів для виконання зобов’язання правопорушник теж може вирішити цю проблему шляхом одержання кредиту або іншого виду позички і т. ін. Таким чином, ця обставина також не звільняє правопорушника від відповідальності. Одним словом, перелічені обставини мають суб’єктивний, а не об’єктивний характер і не звільняють порушника від господарсько-правової відповідальності.
  У сучасних умовах господарювання важливу роль відіграє такий засіб господарсько-правової відповідальності, як звернення стягнення на майно правопорушника. В пострадянський період можливість звернення стягнення на майно боржника (правопорушника) була законодавчо усунена. Не допускалася можливість дії санкцій на основні і обігові фонди, фактично на все натуральне майно підприємства. В умовах різноманітності і рівноправності форм власності ця ситуація радикально змінилась і можливість звернення стягнення на майно правопорушника тепер закріплена законодавством.
  При невиконанні передбачених зобов’язанням умов (невиконані зобов’язання) чи невиконанні будь-якої умови, або ж неналежному виконанні, тобто

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-557 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>