ж не є новацією.
  Вище викладений перелік підстав припинення зобов’язань не є вичерпним.
  Від припинення зобов’язань слід відрізняти їх недійсність (ст. 207 ГК України).
  Якщо зобов’язання не відповідає вимогам закону або вчинене в метою, яка явно суперечить інтересам держави і суспільства, воно є недійсним.
  Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов’язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов’язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Це, зокрема, належить до умов типових договорів та договорів приєднання, умови яких:
  передбачають ціну за продукцію непомірно високу порівняно з їх справжньою ціною і таким чином ставлять сторону у важке економічне становище (кабальні умови);
  виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов’язану сторону певних обов’язків (нема відповідальності);
  допускають односторонню відмову від зобов’язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов, що суперечить ст. 188 ГК України, якою розірвання або зміна господарських договорів в односторонньому порядку не допускається;
  вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.
  Виконання господарського зобов’язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо зобов’язання може бути припинене лише на майбутнє, таке зобов’язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
  Наслідки визнання господарських зобов’язань недійсними досить повно викладені в ст. 208 ГК України.
  
  Розділ V. Відповідальність за порушення

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-557 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>