аконом про ціни, іншими нормативними актами.
  Господарський кодекс України визначає ціни як грошове визначення вартості продукції, робіт, послуг, які реалізують суб’єкти господарювання (ст. 189). Відповідно до Закону України від 3 грудня 1990 року “Про ціни і ціноутворення” , суб’єкти господарювання можуть використовувати в господарській діяльності вільні, державні фіксовані і регульовані ціни. Останні – це граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що посіли на ринку монопольне становище.
  Ціна є істотною умовою господарського договору. Вона визначається в договорі у гривнях. У зовнішньоекономічних договорах (контрактах) ціни можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.
  Вільні ціни застосовуються на всі види продукції, робіт, послуг, за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вони визначаються суб’єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах – також за рішенням суб’єкта господарювання.
  Державні ціни встановлюються на продукцію та послуги суб’єктів господарювання, які є природними монополістами, на імпортні товари, що придбаваються за рахунок коштів Державного бюджету. Державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних та комунальних цін, граничних рівнів цін, торговельних надбавок і постачальницьких винагород, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов’язкового декларування зміни цін.
  Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування при встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-557 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>