дарські зобов’язання здебільшого формуються, здійснюються і припиняються в різних сферах і на різних рівнях економічного життя за простою домовленістю (волевиявленням) сторін (суб’єктів господарської діяльності).
  Проте в статті 178 ГК України закріплене положення про публічне зобов’язання, згідно з яким суб’єкт господарювання, що, відповідно до закону та своїх установчих документів, зобов’язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності в нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством. Тобто він не має права з урахуванням зазначених обставин відмовити в укладанні зобов’язання. Це положення є важливою новелою в законодавстві. Воно спрямоване на стабілізацію господарських відносин.
  У разі безпідставного ухилення від виконання публічного зобов’язання суб’єкт господарювання повинен відшкодувати другій стороні завдані цим збитки.
  Згідно з законом Кабінет Міністрів України може видавати правила, обов’язкові для сторін публічного зобов’язання. Угоди ж, що не відповідають цим правилам або встановленим цінам, є недійсними.
  Таким чином, свобода договірних відносин, а також зобов’язальних, які з них виникають, і в умовах ринкових відносин повинна “вписуватися” в певні правові межі, які пропонує законодавець у зазначеній статті. Отже, зобов’язання можуть виникати не тільки за простою домовленістю сторін, не тільки в умовах вільного формування, а й на основі господарського договору, укладеного на підставі держзамовлення чи іншого управлінського правового акта; на інших підставах, що не суперечать закону (конкурс, публічний торг, аукціон і т. ін.).
  Відповідно до цього господарське зобов’язання є загальною

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-557 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>