чними особами: державними, комунальними, іншими підприємствами і організаціями, що здійснюють господарську діяльність і зареєстровані в установленому законом порядку; громадянами України, іноземними особами та особами без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці (ст. 55 ГК України).
  Отже, господарські зобов’язання можуть бути різними за характером, цільовим призначенням і суб’єктним складом, проте вони мають певну як економічну, так і юридичну спільність.
  Економічною функцією зобов’язань є те, що завдяки їм здійснюється переміщення майна та інших результатів праці із сфери виробництва у сферу обігу і через сферу обігу у сферу споживання.
  Оскільки вони опосередковують процес переміщення майна або ж інших результатів праці, то ми говоримо про їхній майновий характер (ст. 175 ГК України). Майно, або інші результати праці можуть бути передані тільки певним, а не взагалі третім особам; тож зобов’язання виникають з якимось конкретним суб’єктом.
  З конкретним суб’єктом виникають і зобов’язання по здійсненню на користь іншої особи певної управлінсько-господарської (організаційної) дії (або утримання від неї) (ст. 176 ГК України), дії по створенню спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю та організацією їхньої професійної підготовки (ст. 177 ГК України).
  Усе це свідчить про те, що вони мають відносний характер.
  Саме тому в зобов’язальних правовідносинах суб’єктивне право називається правом вимоги, а обов’язок – боргом; правомочний суб’єкт – кредитором, а зобов’язаний – боржником. Оскільки ці терміни і характерні риси відображають специфіку юридичного змісту зобов’язальних правовідносин, вони не випадково враховані у формулюванні поняття зобов’язання ст. 173 ГК України. Згідно з цією статтею, господарське зобов’язання — це таке, що виникає між суб’єктом

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-557 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>