стині 4 цієї ж статті встановлюється: "У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами громадянин має права і обов'язки відповідно засновника та/ або учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо..." Із процитованих норм випливає очевидний висновок, що засновники (учасники) як унітарних, так і корпоративних господарських організації визнаються такими, що займаються підприємницькою діяльністю.
  Однак у ч. 2 ст. 167 ГК України закріплюється прямо протилежна норма – володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Більше того, у ст. 42 вказується що підприємництво – це діяльність, яка здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями). А вже згадувана ст. 128 (ч. 1) закріплює, що громадянин визнається суб'єктом господарювання в разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи.
  Можливо, законодавець мав намір ввести нову категорію "опосередкованої підприємницької діяльності" – тобто такої, яка здійснюється шляхом заснування або участі в господарських організаціях. Але для цього слід було б переглянути загальне визначення підприємництва, викладене у ст. 42 ГК України.
  Враховуючи таку неоднозначну позицію законодавця, особам, яким заборонено займатися підприємницькою діяльністю (ч. 2 ст. 42 Конституції, ч. 5 Закону "Про боротьбу з корупцією", ст. 3 Закону "Про статус народного депутата України", ст. 6 Закону "Про статус депутатів місцевих рад"), все ж таки слід утримуватися від заснування суб'єктів господарювання або придбання корпоративних прав.
  Обмеження щодо володіння корпоративними правами. У частині 2 ст. 167 ГК України закріплено, що законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення.
  На сьогоднішній день

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-557 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>