вору може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, віднесене до основних фондів. Зазначене майно, яке є в державній або комунальній власності, може бути предметом лізингу, якщо щодо нього відсутня заборона передачі в користування чи володіння.
  Таким чином, договір лізингу має спільні риси з договором оренди, особливо тоді, коли його укладають як двосторонню угоду між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Різниця полягає в тому, що лізингодавець передає в оренду майно, яке він для цієї мети і закуповує.
  Крім того, за цим законом, не можуть бути предметом лізингу майнові комплекси державних та комунальних підприємств та їх структурних підрозділів.
  Відрізняється договір лізингу від договору оренди тоді, коли він є багатосторонньою угодою (за участю і продавця об’єкта лізингу).
  За свідченням літературних джерел широке застосування лізингу почалося після Другої світової війни. Економічними передумовами його сходження стали економічні кризи в більшості держав у повоєнні роки. Економіка обтяжувалась енергетичною кризою, морально застарілим енергомістким обладнанням, гіперінфляцією. Виникла ситуація, коли на одному полюсі були високопродуктивні сили, що не мали основних засобів виробництва, на другому – фінансовий капітал, який існував за рахунок короткострокових кредитів, а на третьому – виробники високотехнологічного обладнання та іншої техніки без оборотного капіталу. За цих умов і набув свого розвитку лізинг у зарубіжних країнах. Довів він життєздатність і на вітчизняному ґрунті.
  Для наших підприємств та підприємців, надто в період спаду виробництва, нестабільності фінансового сектора, лізинг привабливий великими можливостями, закладеними в ньому.
  Як показує практика, він, по-перше, надає можливість підприємствам, що не мають достатнього капіталу для купівлі обладнання, отримати його шляхом оренди, при чому на більш вигідних умовах,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-557 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>