майна, орендар після припинення договору повинен повернути його орендодавцю.
  Багато спільного з орендою має договір лізингу ((англ. leasing, big lease – здавати в оренду, орендувати). Лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів (ст. 292 ТКУ). Лізинг давно відомий і широко використовуваний за кордоном, в Україні набув визнання порівняно недавно. Закон України “Про лізинг” був прийнятий 16 грудня 1997 року, але лізингова діяльність у вітчизняній економіці почала розвиватися ще до його прийняття. Це пояснюється закладеними в ній можливостями стати значним імпульсом до технічного переоснащення виробництва.
  Нині чинним є Закон України “Про фінансовий лізинг”. Нова назва та нова редакція внесені Законом від 11 грудня 2003 року “Про внесення змін до Закону України “Про лізинг” . Фінансовий лізинг, полягає в наданні лізингодавцем у користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем лізингових платежів. Лізингові відносини відбуваються на основі лізингового договору, що укладається у формі багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об’єкта лізингу або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Договір має бути укладений у письмовій формі (ст. 6 ГК України).
  Крім фінансових розрізняють лізинг оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотнім, пайовим тощо.
  Суб’єктами лізингу можуть бути: лізингодавець, який передає в користування предмети лізингу за цим договором; лізингоодержувач, що одержує в користування предмета лізингу, та продавець лізингового майна, в якого лізингодавець набуває його для передачі лізингоодержувачу.
  Предметом цього

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-557 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>