мов договору (оренди та ін.) з власником майна (ст. 133).
  З іншого боку, власник майна має дбати про те, щоб належне йому майно використовувалося з найбільшою ефективністю. Одним із засобів підвищення є саме договір оренди та інші договори, за якими державне чи комунальне майно передається в строкове платне користування суб’єкту господарювання для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Закон України від 14 березня 1995 року “Про оренду державного та комунального майна” так і визначає його покликання: забезпечити підвищення ефективності використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду фізичним та юридичним особам. Відповідно до цього і поняття „оренда” (від пізньолат. оrrendare – здавати в найом, наймати) в господарському законодавстві визначається як договір, за яким одна сторона (орендодавець) передає майно другій стороні (орендаторові) за плату на певний строк у користування для здійснення господарської діяльності (ст. 283 ГКУ). Тобто договір оренди є одним із різновидів договору майнового найму. Відмінність цього договору від інших видів найму майна полягає в тому, що при наймі наймач має право лише користуватися майном, а при оренді – ще й здобувати і споживати наслідки його використання в господарській діяльності.
  Ця відмінність досить суттєва в господарських відносинах. Об’єктом оренди є таке майно, яке за своєю природою може бути використане для одержання прибутку .
  У наш час договір оренди в господарських відносинах застосовується щодо державного та комунального майна. Чинним є Закон України від 10 квітня 1992 року “Про оренду державного та комунального майна” (в редакції від 14 березня 1995 року з наступними змінами та доповненнями).
  Об’єктами оренди, за цим Законом, є:
  цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць);
  нерухоме

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-557 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>