розвиток галузей військово-виробничого комплексу, тощо.
  Уже в 60-ті роки стало очевидним, що система господарювання, яка склалася, не відповідає потребам розвитку виробничих сил, що проявлялося в падінні темпів економічного зростання, несприйняття виробництвом досягнень науково-технічного прогресу, низькому життєвому рівні населення.
  Керівництво колишнього Радянського Союзу неодноразово намагалося реформувати (“вдосконалювати”) господарські відносини та організацію управління економікою. Найбільш відомими заходами в цій сфері була, наприклад, спроба встановити в 1957 році територіальну систему керівництва господарством на відміну від галузевої; реформа 1965 року, спрямована на поліпшення керівництва промисловістю, вдосконалення планування та посилення економічного стимулювання промислового виробництва; всебічний економічний експеримент 1984 року по розширенню прав підприємств у плануванні та господарській діяльності тощо.
  Проте всі ці спроби не дали відчутних результатів. Продовжувалося падіння темпів виробництва, “проїдалися” сировинні ресурси, що змусило керівництво колишнього СРСР змінити економічну політику. Але запропонований у 1985 році «курс прискорення» та програма докорінної перебудови економіки на практиці дуже негативно вплинули на стан народного господарства, поглибили кризу, ще більш знизили життєвий рівень населення. Та, незважаючи на явну неспроможність подолати кризові явища методами державного регулювання економіки, правотворча діяльність того періоду базувалася на недоторканності базисного закону “планомірного і пропорційного розвитку”, як і раніше, стверджувалося, що, на відміну від анархії ринкової конкуренції державне планування «виступає як спосіб функціонування економіки, механізм регулювання пропорцій ... де суспільство має можливість узгодженого розподілу суспільної праці в різних сферах» .
  Хоча, вже

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-557 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>