ів. Так, у Земельному кодексі (ст. 3)
   зазначено, що власність на землю у нашій державі має три форми: державну,
   колективну і приватну. Відповідно ж до Кодексу України про надра (ст. 4) і
   Водного кодексу України (ст. 6) надра, води (водні об'єкти) є виключною
   власністю українського народу і надаються лише у користування. Згідно з
   Лісовим кодексом України (ст. 6) усі ліси є власністю держави.
   Водний і Лісовий кодекси, які мають регулювати водні та лісові відносини,
   не передбачають права колективної та приватної власності на відповідні
   природні об'єкти. А Земельний кодекс (ст. 4), що регулює суто земельні
   відносини, припускає як виняток можливість передачі невеликих (до 3 га)
   ділянок водойм і боліт та ділянок лісів (до 5 га) у колективну власність
   сільськогосподарських підприємств та у приватну власність селянських
   (фермерських) господарств.
   Загальнонародна власність, у тому числі на природні ресурси, так і не
   підтвердила свою життєздатність за радянських часів. Проте вона стала
   надійною правовою підставою для формування і зміцнення
   державно-бюрократичної та відомчо-чиновницької власності. У зв'язку з цим,
   на наш погляд, нині існує необхідність пошуку нових концепцій розв'язання
   проблеми права власності на природні об'єкти. Уявляється, що однією з них
   є концепція

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-12 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>