их
   об'єктів народною власністю, треба вважати не делегованими народом цим
   органам, а ніби «присвоєними» ними.
   Це у свою чергу наводить на роздуми про співвідношення права власності на
   природні ресурси та здійснення державної влади. Можна припустити, що
   український народ як власник природних об'єктів делегує право власності на
   них органам державної влади та місцевого самоврядування водночас з
   демократичним способом формування останніх. Такий висновок може бути
   обгрунтований положенням ч. 1 ст. 5 Конституції про те, що єдиним джерелом
   влади в Україні є народ, який здійснює її безпосередньо і через органи
   державної влади та місцевого самоврядування. Згідно з Основним Законом
   народ водночас є і власником природних об'єктів, здійснюючи свої
   власницькі повноваження, тобто економічну владу, через зазначені органи.
   Проте чи означає це, що він зберігає за собою право «верховного» або
   «первинного» власника природних об'єктів, а органи державної влади та
   місцевого самоврядування є «підлеглими» або «вторинними» їх власниками?
   Оптимальне законодавче вирішення зазначеної проблеми може істотно вплинути
   на розв'язання таких важливих практичних питань: 1) до яких меж державна
   влада може здійснювати власницькі повноваження щодо природних ресурсів?;
   2) чи можуть органи державної

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-12 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>