правових і соціальних противаг щодо ви¬никнення та відвернення різноманітних загроз:
  а) природного походження, породжених або ускладнених наслідками природної стихії;
  б) антропогенного (техногенного) походження як наслідок не¬безпечної неконтрольованої (або недостатньо контрольованої) гос¬подарської та іншої екологічно шкідливої і загрозливої діяльності.
  В юридичному аспекті гарантування екологічної безпеки, тобто стану соціальної і правової захищеності, уможливлюється виконан¬ням державою безпосереднього обов'язку — шляхом встановлення системи засобів забезпечення, регламентування прав на екологічну безпеку; регулювання відповідних суспільних правовідносин; виз¬начення правового режиму здійснення екологічно небезпечної діяльності, форм реалізації суб'єктивних можливостей особи у цій сфері та способів і методик юридичного захисту, у тому числі юрисдикційного; визначення обсягу та видів відповідальності різних суб'єктів за порушення встановленого режиму, у тому числі створення умов екологічної небезпеки внаслідок прояву сил та явищ природної стихії та невиконання вимог, норм і нормативів екологічної безпеки та відповідальності (позитивної і негативної) за екологічний ризик із можливістю її ранжування.
  Отже, обов'язковою ознакою сучасної екологічної безпеки є її регламентування і регулювання у відповідних правових приписах чинного законодавства як на рівні національних, так і на рівні міжнародне визнаних та легалізованих в Україні актів.
  Варто зазначити, що екологічна безпека відображається у пра¬вових приписах як певна сфера пріоритетності будь-якої діяль¬ності, а у Законі України від 25 червня 1991 р. «Про охорону на¬вколишнього природного середовища». Законі України від 9 люто¬го 1995 р. «Про екологічну експертизу»' та інших актах законодав¬ства — як основний принцип еколого-правового регулювання

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-721 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>