их інтересів є надзвичайно відповідальна і складна справа, оскільки необхідні гнучкі науково-технічні, інституційні, соціально-економічні, інформаційні, інноваційні та правові механізми, адаптовані до пев¬них соціально-економічних, політичних та екологічних умов роз¬витку.
  За таких умов концептуальні ідеї національної екологічної без¬пеки потребують корекції з огляду на особливості місцевої, регіональної, галузевої та транснаціональної безпеки та реальних засобів забезпечення правових потреб особи, суспільства і держа¬ви. У цьому аспекті доцільною є екстраполяція вектора захище¬ності не на інтереси, а на відповідні суб'єктивні екологічні права, визначені Конституцією України та Законом України від 25 черв¬ня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища».
  Тому виправданим видається акцентування уваги у національній екологічній безпеці на стан захищеності прав грома¬дян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне сере¬довище та його спорідненість з правом на екологічну безпеку лю¬дини і громадянина від будь-яких загроз внутрішнього та зовнішнього впливу. Такий спосіб забезпечення національної еко¬логічної безпеки стає теоретично обгрунтованим і практично зро¬зумілим, враховуючи реальну ситуацію та механізм державно-пра¬вового регулювання у цій сфері.
  Доцільно за таких умов вести мову про необхідність удоскона¬лення цього механізму, особливо на юрисдикційному рівні, уточ¬нення окремих ознак екологічної безпеки, що, безперечно, сприя¬тиме практичній реалізації основних юридичних можливостей осо¬би, суспільства і держави (держав) у сфері національної та глобаль¬ної екологічної безпеки, ініціювання зближення їх правового регу¬лювання та захисту порушених суб'єктивних прав у цій важливій сфері. Такий підхід має базуватися на реальній правовій основі ста-ну захищеності (незахищеності)

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-721 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>