тавою стверджувати про порушення права людини на безпеку у відповідній сфері. Таке широке розуміння безпеки на¬вряд чи є виправданим як з теоретичної, так і з практичної точки зору, оскільки будь-яка діяльність у тій чи іншій сфері є ризикова¬ною. Але рівні цього ризику неоднакові через свою загрозу для життя і здоров'я людини та інших благ, що використовуються нею, суспільством та державою.
  Ще більше значення має градація рівнів екологічного ризику, адже практично будь-які викиди забруднюючих речовин, випадки іонізуючого, радіаційного, фізичного або біологічного впливу на довкілля змінюють його стан, тобто якість, а тому призводять не тільки до моральної, але й до значної майнової шкоди. Мабуть не випадково визначені екологічним законодавством екологічні нор¬мативи, що передбачають граничне допустимі викиди та скиди, або тимчасово погоджені нормативи для деяких суб'єктів не пов'язу¬ються із системою нормативів екологічної безпеки. Відповідно не будь-який неприпустимий ризик є чинником, що характеризує не¬безпеку, а тільки такий, що має порушити показник, тобто норма¬тив екологічної безпеки — граничне допустимі концентрації за¬бруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі;
  граничне допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого фізичного впливу на нього та гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчу¬вання. Саме такого логічного висновку можна дійти, аналізуючи склад екологічних нормативів та їх місце у системі нормативів еко¬логічної безпеки (ст. 33 Закону України «Про охорону навколиш¬нього природного середовища»).
  Отже у сучасному нормативно-правовому регулюванні еко¬логічної безпеки неприпустимий ризик має вимірюватися вищена-веденими показниками. І тільки за умови, що такий ризик у виз¬начених величинах спроможний викликати будь-яку

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-721 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>